Авторські фотографії та історія. Творчість.

Світило  два  місяці,  як ті  двоє  очей, що  невтомно, безперебійно  слідкують  за  тобою.

Незборно   хотілося  сховатися   від  їх    невсипущого  погляду. Проворно шмигнув  поміж   іржавою , вкритою   осіннім   болотом решіткою та  трубою .

Там   знайомий,  і  такий  теплий  сховок  від  холоду   та  Страху.

А   саме  головне —  там  не  побачать  тебе   ніякі  очиська.

Сіно  м’яко огортало, інколи  шпигаючи  залазило  під шерсть ,  але сон   переміг  усі  негаразди. Приснилась  мама,  літо ,  і  тепло…

—   Ну  ти  й  сонько .

Дядько  Сніжок,  чи  як   казали  на  нього  Двоногі – Сніг… На  своєму   улюбленому  місці —  ловив  останні  теплі  промені   осіннього  сонця. Біленька як  молоко шерсть  виблискувала ,і  дядько  губився  на  фоні   таких  як  і  він  пухнастих  хмаринок. І  тільки  очі, примружені і  уважні —   видавали   кота.

Хоч-не-хоч , але   примусив  себе     вилізти  зі  своєї  солом’яної  постелі. В  животику  знайомо  загарчало. Знаючи  що  мама  не  прибіжить,  як  се  бувало  раніше,  все ж  нявкнув .

—  Маму   кличеш   знову  ?   Але  ти  вже  такий  дорослий.

—   А  ви,  пані —  не   знаєте  де    вона?

Животик  все  настирливіше   вимагав    їсти. Качечка,  учувши   бурмотіння, розуміюче    всміхнулась.

  — Донедавна   тут  був    Двоногий   господар  тож  заглянь можливо   він  залишив   тобі   щось   із  їжі.

Останні  слова    уже  і  не  чув – блискавицею  перескочив   через    огорожу  —  і  влетів  у  кімнату .

Пані  Качка  не  помилилася  — господар   приніс   попоїсти.

Не  забув  про  нього.